Ануфрієва Ольга Вячеславівна. Відвід у кримінальному процесі України

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

АНУФРІЄВА Ольга В’ячеславівна

УДК 343.13-343.138.7

ВІДВІД У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика;
судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність

Дисертація на здобуття
наукового ступеня кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
заслужений юрист України
кандидат юридичних наук, професор
Шибіко Василь Петрович

Київ – 2013

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 3
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ, ПРАВОВІ ТА ІСТОРИЧНІ ОСНОВИ ВІДВОДУ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ 15
1.1. Суть інституту відводу, механізм його правового регулювання та зв’язок із завданнями і засадами кримінального провадження України 15
1.2. Кримінальні процесуальні відносини та межі дії відводу у кримінальному процесі України 40
1.3. Розвиток інституту відводу в історії процесуального права 48
Висновки до розділу 1. 70
РОЗДІЛ 2 ПІДСТАВИ ТА ПОРЯДОК ВІДВОДУ ОСІБ, ЯКІ ЗДІЙСНЮЮТЬ КРИМІНАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ 74
2.1. Відвід слідчого судді, судді, присяжного 74
2.2. Відвід прокурора 118
2.3. Відвід слідчого 128
Висновки до розділу 2. 137
РОЗДІЛ 3 ПІДСТАВИ ТА ПОРЯДОК ВІДВОДУ ОСІБ, ЯКІ ЗАЛУЧАЮТЬСЯ ДО КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ 141
3.1. Підстави та порядок відводу учасників кримінального провадження, які здійснюють функції захисту та представництва у кримінальному процесі України 141
3.2. Підстави та порядок відводу учасників кримінального провадження, які здійснюють допоміжну функцію у кримінальному процесі України 167
Висновки до Розділу 3. 200
ВИСНОВКИ 203
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 210
ДОДАТКИ 246

ВСТУП
Актуальність теми. Україна у Конституції 1996 року проголосила себе правовою державою (ст. 1), закріпила право кожної людини на судовий захист, а утвердження і забезпечення прав й свобод людини – головним обов’язком держави (ст. 1, 3, 55). Ці положення мають особливе значення для кримінального процесу, який є такою сферою державної діяльності, що пов’язана з можливістю істотного обмеження прав і свобод людини.
У Концепції реформування кримінальної юстиції, затвердженій Указом Президента України № 311/2008 від 8 квітня 2008 року наголошувалось на тому, що в Україні існує нагальна об’єктивна потреба у реформуванні системи кримінальної юстиції, що має ґрунтуватися на досягненнях і традиціях національного законодавства, європейських цінностях щодо захисту прав та основоположних свобод людини і громадянина, положеннях міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Важливою складовою системи заходів реалізації положень цієї Концепції стало прийняття 13 квітня 2012 року Верховною Радою України нового Кримінального процесуального кодексу (надалі – КПК України 2012 р.), який набрав чинності 20 листопада 2012 року.
Згідно з ст. 2 КПК України 2012 року завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений і жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура. Проте для реалізації цих завдань істотне значення має забезпечення незалежності професійних та інших учасників, об’єктивності та неупередженості кримінального провадження. Подібні вимоги закріплені і в ратифікованих Україною міжнародно-правових актах з прав людини, зокрема у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 року (ст. 14) та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (ст. 6). Згідно з ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У кримінальному провадженні можуть виникнути обставини, які впливатимуть на справедливість та обґрунтованість кримінального обвинувачення, що виключатимуть участь певних осіб у кримінальному провадженні. Дані питання регулюються інститутом відводу (самовідводу).
Дослідження сучасної судової практики показало, що на законодавчому рівні досі неврегульовані окремі питання механізму правового регулювання відводу (самовідводу) та правових наслідків їх задоволення, а також недосконалість теоретичного осмислення певних положень, що розмежовують окремі обставини, які виключають участь у кримінальному провадженні, проблемні аспекти умов їх застосування, складність вибору обставин, що підлягають застосуванню у конкретних випадках, а також недосконалість правового механізму встановлення таких обставин.
Вищенаведені проблеми викликають певні труднощі у правозастосуванні в конкретних випадках і, як наслідок, прийняття необґрунтованих та незаконних рішень, здійснення процесуальних дій, які невиправдано обмежують права та законні інтереси учасників кримінального провадження.
Важливість проблеми відводів (самовідводів) у кримінальному процесі та недостатня науково-теоретична розробка окремих питань, пов’язаних із застосуванням інституту відводу, неодноразово привертали увагу дослідників. Наукова розробка організаційно-правових і процесуальних аспектів відводів у кримінальному судочинстві закладалася у правовій доктрині дореволюційної Росії такими вченими, як Л.Є. Владимиров, С.І. Вікторський, О.Ф. Кістяківський, А.Ф. Коні, П.І. Люблінський, М.М. Розін, Д.Г. Тальберг, І.Я. Фойницький та інші.
Окремі аспекти проблеми відводів (самовідводів) у кримінальному судочинстві розглядалися в працях Ю.П. Алєніна, А.Л. Альперта, О.В. Бауліна, В.В. Вапнярчука, В.Г. Гончаренка, Ю.М. Грошевого, О.В. Капліної, Н.І. Клименко, О.С. Коблікова, Л.Д. Кокорєва, О.П. Кучинської, Е.Ф. Куцової, О.М. Ларіна, М.І. Леоненка, Л.М. Лобойка, П.А. Лупінської, В.Т. Маляренка, О.Р. Михайленка, М.М. Михеєнка, В.Т. Нора, І.Л. Петрухіна, Д.П. Письменного, М.А. Погорецького, В.О. Попелюшка, В.М. Савицького, М.С. Строговича, Л.Д. Удалової, Г.І. Чангулі, С.А. Шейфера, М.О. Чельцова-Бебутова, В.П. Шибіко, М.Є. Шумила, О.Г. Яновської та інших вчених.
Заслуговують на увагу дисертаційні праці, присвячені власне проблематиці інституту відводу, зокрема, роботи: В.Г. Задерако (1978 р.), Х.А. Мамедової (1984 р.), М.В. Горського (2009 р.), Є.О. Семенкова (2012 р.) та Г.В. Денисової (2013 р.).
Проте наявні праці не містять комплексного підходу до вирішення усіх проблемних питань, пов’язаних із правозастосуванням інституту відводу у кримінальному процесі України. Низка пропозицій вчених та практиків має дискусійний характер. Положення інституту відводу із точки зору чинного Кримінального процесуального кодексу 2012 р. ще не були об’єктом дисертаційного дослідження щодо всіх суб’єктів кримінального провадження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проведене відповідно до планів науково-дослідних робіт юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Доктрина права в правовій системі України: теоретичний і практичний аспекти» (тема № 11 БФ 042-01, державний реєстраційний номер 111U008337) і відповідає проблематиці кафедри правосуддя юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Її виконання відповідає вимогам п. 21 Перехідних положень КПК України від 13 квітня 2012 року щодо необхідності забезпечення і впровадження в юридичних вищих навчальних закладах нових навчальних програм з вивчення нового кримінального процесуального законодавства. Тема дисертації затверджена Вченою радою юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка 26 жовтня 2009 року (протокол № 2).
Мета і задачі дослідження. Мета дисертації полягає в тому, щоб на основі аналізу попереднього та нового кримінального процесуального законодавства України та практики його застосування, законодавчого, практичного й наукового досвіду інших держав визначити суть, призначення і зміст інституту відводу (самовідводу) у кримінальному процесі, проблеми його законодавчого регулювання і практичного застосування і на цій основі сформулювати пропозиції щодо подальшого вдосконалення нового кримінального процесуального законодавства, яке регулює цей інститут.
Відповідно до цієї мети у процесі дослідження ставилися і вирішувалися такі основні задачі:
- визначити в історичному аспекті виникнення та розвиток інституту відводу у кримінальному процесі;
- за результатами розгляду наявних в юридичній літературі підходів до розуміння сутності інституту відводу, визначити його поняття;
- з’ясувати роль інституту відводу у реалізації завдань та засад кримінального провадження України;
- дослідити особливості механізму правового регулювання відводів учасників кримінального провадження;
- дослідити кримінальні процесуальні правовідносини у контексті функціонування інституту відводу;
- розкрити правову сутність кожної з підстав для відводу та розробити науково-обґрунтовані рекомендації щодо їх застосування;
- з’ясувати проблемні питання процесуального порядку заявлення і вирішення відводів (самовідводів);
- сформулювати наукові висновки та пропозиції щодо вдосконалення законодавства, яке регулює інститут відводу (самовідводу) у кримінальному процесі України.
Об’єктом дослідження є правовідносини, пов’язані із забезпеченням об’єктивності та неупередженості досудового розслідування і судового провадження, в межах яких здійснюється механізм реалізації інституту відводу як самостійного правового явища у кримінального процесі України.
Предметом дослідження є відвід у кримінальному процесі України.
Методи дослідження обрано з огляду на поставлені мету і завдання, з урахуванням об’єкта й предмета дослідження. Основу дослідження становить загальний діалектичний метод наукового пізнання соціальних явищ і практики реалізації інституту відводу (самовідводу) в кримінальному процесі. Метод системно-структурного аналізу застосовувався при визначенні поняття й змісту інституту відводу (самовідводу) у кримінальному процесі, а також реалізації існуючої системи гарантій реалізації цього інституту в кримінальному процесі України. Використання історичного і порівняльно-правового методів дозволило простежити еволюцію цього інституту в законодавстві та юридичній доктрині України й зарубіжних держав, проаналізувати різні підходи до розуміння сутності досліджуваного інституту. Метод функціонального аналізу дав змогу розкрити інститут відводу (самовідводу) як поліфункціональну систему правовідносин, які виникають у слідчій і судовій практиці, пов’язану з різноманітними правовими проблемами реалізації інституту відводу (самовідводу) у кримінальному процесі. Метод узагальнення використано при дослідженні тенденцій застосування інституту відводів та самовідводів на основі вивчення даних Єдиного державного реєстру судових рішень. Догматичний аналіз норм чинного законодавства сприяв виявленню їх недоліків і формулюванню пропозицій щодо створення нових і вдосконалення чинних правових норм з урахуванням природи, цілей і завдань інституту відводу (самовідводу) у кримінальному провадженні. У роботі всі методи дослідження використовувалися у взаємозв’язку, що забезпечило вирішення поставлених завдань за темою дослідження.
Теоретичну основу дисертації є праці в галузі філософії, загальної і юридичної етики, історії держави і права, загальної теорії права, конституційного, міжнародного, кримінального, кримінального процесуального, цивільного, цивільного процесуального права вітчизняних і зарубіжних авторів за темою дослідження.
Нормативно-правову базу дослідження становлять Конституція України, міжнародно-правові акти з прав людини і судочинства, КПК України 1960 року, КПК України 2012 року, законодавство України, колишнього СРСР та дореволюційної Росії, відповідні нормативно-правові акти низки зарубіжних держав – Російської Федерації, Республіки Білорусь, Республіки Польща, Федеративної Республіки Німеччина, Республіки Казахстан та інших.
Емпіричну базу дослідження становлять: а) опубліковані дані судової статистики за 2007-2012 роки; б) рішення Європейського суду з прав людини з питань теми дослідження; в) опубліковані рішення Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та інших судів загальної юрисдикції (2008-2013 рр.); г) судові рішення, які стосуються питань відводів (самовідводів) суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності і які внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень України за 2011-2013 роки.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше на основі чинного КПК України 2012 р. у науці кримінального процесу України на дисертаційному рівні комплексно досліджено питання про поняття, зміст і проблеми реалізації інституту відводу (самовідводу) у кримінальному процесі України. На основі проведеного аналізу досліджуваної проблеми сформульовано ряд положень, висновків та пропозицій щодо удосконалення вітчизняного кримінального процесуального законодавства. У проведеному дослідженні:
вперше:
- наведено авторське визначення механізму правового регулювання відводів учасників кримінального провадження - як взятої в єдності системи правових засобів, за допомогою яких здійснюється вплив на кримінальні процесуальні відносини, що виникають при виявленні обставин, які виключають участь у кримінальному провадженні, з метою формування в учасників кримінального провадження мотивів неупередженої процесуальної діяльності у кожному конкретному провадженні, а також мотивів відмови від участі у провадженні, у випадках виникнення обставин, що виключають їх участь.
- обґрунтовано висновок про те, що інститут відводу є одним із засобів реалізації таких основних засад кримінального провадження, як: верховенство права, законність, рівність перед законом і судом, презумпція невинуватості, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, змагальність сторін, гласність та відкритість судового провадження та його повне фіксування технічними засобами, мова, якою здійснюється кримінальне провадження, незалежність суддів і підкорення їх тільки закону.
- обґрунтовано висновок про те, що слідчий, як учасник кримінального провадження на боці сторони обвинувачення, окрім права на оскарження дій, рішень чи бездіяльності прокурора і слідчого судді, має бути наділений правом заявляти їм відвід за умови, що вони через свою необ’єктивність, упередженість своїми діями, рішеннями чи бездіяльністю перешкоджають ефективному здійсненню досудового розслідування;
- обґрунтовано необхідність законодавчого регламентування застосування відводу у кримінальному провадженні щодо понятого та запропоновано відповідні зміни до чинного законодавства;
- обґрунтовано необхідність запровадження механізму оскарження рішення, винесеного слідчим суддею або судом щодо відводу учасників кримінального провадження;
удосконалено:
- дефініцію поняття «інститут відводу», за авторським визначенням - як однієї з гарантій законності, регламентованого кримінальним процесуальним законодавством України, засобу забезпечення усунення від участі у кримінальному провадженні осіб, щодо яких є сумніви у їх об’єктивності, неупередженості, шляхом з’ясування відповідних обставин і в разі їх підтвердження, заміни іншими особами з дотриманням відповідного процесуального оформлення результатів;
- розуміння правової природи та сутності відводу у кримінальному процесі України;
- тлумачення співвідношення понять «об’єктивність» та «неупередженість» стосовно досліджуваної категорії «відвід (самовідвід)»;
- визначення поетапності становлення, розвитку та запровадження інституту відводу в історії процесуального права;
- розуміння інституту відводу (самовідводу) як одного із складових елементів системи правових гарантій законності та прав особи у кримінальному процесуальному праві України;
- порядок ознайомлення учасників кримінального провадження із складом суду та іншими потенційними учасниками кримінального провадження, визначення обсягу інформації, яка має бути оприлюднена для забезпечення права сторін на відвід;
- механізм заявлення та вирішення відводу (самовідводу) всіх учасників кримінального провадження шляхом визначення суб’єктів права на відвід, осіб, що можуть бути відведені, та органів (осіб), що мають повноваження на вирішення відводів; запропоновано часові межі заявлення відводу, форма заяви, алгоритм вирішення таких заяв, сформульовано підстави для задоволення заяви про відвід та про відмову у задоволенні такої заяви;
- пропозиції щодо введення юридичної (дисциплінарної) відповідальності за недотримання професійними суб’єктами кримінального провадження обов’язку заявити самовідвід за наявності обставин, що виключають їх участь у кримінальному провадженні;
- обґрунтування необхідності внесення такої додаткової підстави для відводу (самовідводу) суб’єктів кримінального провадження, як некомпетентність;
- положення щодо порядку відводу на різних етапах кримінального процесу України завдяки розгорнутому дослідженню та аналізу, наданню детальної характеристики кожному з виділених етапів.
дістало подальший розвиток:
- формулювання підстав для відводу (самовідводу) відповідних учасників кримінального провадження шляхом доповнення після слів «його близькі» словами «або інші родичі», розуміючи під «іншими родичами» – двоюрідних братів та сестер, племінників та племінниць, хрещених батьків та дітей, дядьків та тіток;
- психологічно-моральні, етичні аспекти та особисте ставлення суб’єкта до функціонування інституту самовідводу у кримінальному провадженні;
- пропозиції щодо удосконалення законодавства, яким врегульовується порядок відводу (самовідводу) в усіх складових та за усіма суб’єктами кримінального процесу України, з метою усунення прогалин правового регулювання інституту відводу(самовідводу).
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що сформульовані і аргументовані теоретичні положення, висновки та пропозиції є певним внеском у розвиток науки кримінального процесу, оскільки можуть бути використані для подальших наукових досліджень інституту відводу у кримінальному процесі України. Комплексний аналіз проблем відводу у кримінальному провадженні містить результати, що сприятимуть формуванню більш ефективних засобів його реалізації та можуть бути використані:
- у науково-дослідній роботі – як підґрунтя для подальшої наукової розробки та вдосконалення правового регулювання вирішення проблемних питань відводів осіб у кримінальному провадженні;
- у правотворчій роботі – для удосконалення чинного законодавства України, передусім КПК України 2012 р. Пропозиції автора були позитивно оцінені Комітетами Верховної Ради України (лист Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України № 04-19/14-2063 від 02.10.2012 р., Акт впровадження Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією від 20 березня 2013 р.);
- правозастосовній діяльності – при застосуванні органами досудового розслідування, прокуратури й судом норм кримінального процесуального законодавства, які пов’язані із забезпеченням реалізації інституту відводів (самовідводів) у кримінальному провадженні (Акт впровадження Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 15 травня 2013 р.);
- у навчальному процесі кафедри правосуддя юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка під час викладання курсу «Кримінальний процес України», підготовки навчальних посібників і робочих навчальних програм та інших навчально-методичних матеріалів до цього курсу (Акт впровадження від 27 березня 2013 р.).
Апробація результатів дисертації. Дисертація підготовлена на кафедрі правосуддя юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, обговорена на засіданні кафедри (протокол № 2 від 17 вересня 2012 р.), де отримала позитивну оцінку й рекомендована до захисту.
Основні положення і висновки дисертаційної роботи також були оприлюднені автором у наукових повідомленнях на таких конференціях: всеукраїнській науково-практичній конференції «Тенденції та пріоритети реформування законодавства України» (м. Запоріжжя, 13 березня 2010 року); міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання державотворення в Україні очима молодих учених» (м. Київ, 23 квітня 2010 року); 3-тій міжнародній науково-практичній конференції «Юридична наука: політичні, економічні та соціальні витоки сьогодення» (м. Київ, 29-30 жовтня 2010 року); міжнародній науково-практичній конференції «Кримінально-правова наука в умовах сучасних трансформаційних процесів» (м. Херсон, 4-5 листопада 2010 року); другій міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми процесуальної науки: історія та сучасність» (м. Київ, 25-26 листопада 2010 року); міжнародній науково-практичній конференції «Правові проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (м. Харків, 23-24 лютого 2011 року); міжнародній науково-практичній конференції «Докази і доказування за новим Кримінальним процесуальним кодексом України» (м. Київ, 06-07 грудня 2012 року).
Публікації. Основні наукові результати дисертаційного дослідження опубліковані у семи наукових статтях у фахових наукових виданнях, затверджених МОН України, 7 тезах виступів у збірниках матеріалів міжнародних конференцій, на яких доповідались результати дослідження.
Структура дисертації обрані відповідно до мети, завдань та логіки дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, що містять вісім підрозділів, загальних висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг дисертації становить 264 сторінки, з них: обсяг основного тексту - 209 сторінок, список використаних джерел – 35 сторінок (345 найменувань) та 6 додатків на 19 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертації наведено результати теоретичного узагальнення і нового вирішення наукового завдання, яке полягає в комплексному розкритті правової сутності та функціонування інституту відводу у кримінальному процесі України та розробці науково обґрунтованих положень теоретичного та практичного характеру і пропозицій, спрямованих на вдосконалення правової регламентації відводу та забезпечення його практичної реалізації.
Найважливішими науковими та практичними висновками і пропозиціями є наступні положення:
1. Визначено в історичній ретроспективі етапність формування інституту відводу та самовідводу учасників кримінального провадження та особливості виникнення, становлення і розвитку інституту відводу в процесуальному праві. Встановлено, що формування інституту відводу в українській правовій системі має свою особливу соціально-правову обумовленість, а саме: наявність у вітчизняній правовій традиції ще з найдавніших часів до сьогодення можливості усунення окремих учасників кримінального провадження за наявності обставин, що виключають їх участь, зокрема: заінтересованості, упередженості та необ’єктивності, з метою запобігання прийняттю необґрунтованих та незаконних рішень, вчиненню процесуальних дій, які обмежують права та законні інтереси учасників кримінального провадження.
2. За результатами розгляду наявних в юридичній літературі підходів до розуміння сутності інституту відводу, сформульовано авторське визначення поняття інституту відводу як однієї з гарантій законності, регламентованого кримінальним процесуальним законодавством України, засобу забезпечення усунення від участі у кримінальному провадженні осіб, щодо яких є сумніви у їх об’єктивності, неупередженості, шляхом з’ясування відповідних обставин і в разі їх підтвердження, заміни іншими особами з дотриманням відповідного процесуального оформлення результатів.
Встановлено, що сутність відводу (самовідводу) у кримінальному провадженні визначається його значенням, яке полягає в тому, що цей інститут відповідає за врегулювання суспільних відносин щодо забезпечення об’єктивності й неупередженості осіб, які здійснюють кримінальне провадження або сприяють йому, що, в свою чергу, дає підстави розглядати ці відносини як одну із суттєвих гарантій ефективності правосуддя, забезпечення прав і законних інтересів учасників кримінального провадження, умову прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення.
3. Обґрунтовано, що інститут відводу є одним із засобів реалізації таких основних засад кримінального провадження, як: верховенство права, законність, рівність перед законом і судом, забезпечення права на захист, змагальність сторін, гласність та відкритість судового провадження та його повне фіксування технічними засобами, мова, якою здійснюється кримінальне провадження, незалежність суддів і підкорення їх тільки закону.
4. Запропоновано авторське визначення механізму правового регулювання відводів учасників кримінального провадження. Досліджено особливості механізму правового регулювання відводів учасників кримінального провадження та визначено проблемні аспекти його функціонування у вигляді: проблеми реалізації обов’язку професійного учасника усунутися від певного кримінального провадження та проблеми реалізації права заявити відвід, котра полягає у складності встановлення (виявлення) суб’єктами, що володіють даним правом, тих обставин, що виключають таку участь.
5. Запропоновано та аргументовано класифікацію кримінальних процесуальних правовідносин, що регулюють функціонування інституту відводу, залежно від учасників: 1) суб’єктів, що можуть заявляти відводи; 2) суб’єктів, стосовно яких можливе заявлення відводу; 3) суб’єктів, які мають повноваження вирішувати клопотання про відвід.
6. Розкрито та детально проаналізовано кожну із підстав для відводу учасників кримінального провадження за КПК України 2012 р., які зазнали певних змін у порівнянні з КПК України 1960 р. За результатами аналізу запропоновано обґрунтовані підходи до встановлення підстав для відводу та наведено конкретні приклади їх застосування на практиці.
6.1. Досліджено психологічно-моральні, етичні аспекти та особисте ставлення суб’єкта до функціонування інституту самовідводу у кримінальному провадженні та наголошено на необхідності внесення змін до чинного законодавства і введення такого додаткового елементу механізму правового регулювання, як юридична (дисциплінарна чи інша) відповідальність.
7. Встановлено, що значною проблемою функціонування інституту відводу в частині забезпечення об’єктивності та неупередженості учасників кримінального провадження є випадки зловживання правом на відвід, а також необґрунтовані відмови в реалізації такого права з боку посадових осіб, що приймають по них рішення. У зв’язку з цим запропоновано у ч. 4 ст. 81 КПК України 2012 р. виключити слова «має право залишити таку заяву без розгляду» та викласти норму у такій редакції: «Якщо повторно заявлений відвід має ознаки зловживання правом на відвід з метою затягування кримінального провадження, суд, який здійснює провадження, має право мотивованою ухвалою накласти на особу, що його подала, грошове стягнення в розмірі від 10 до 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян».
7.1. Встановлено, що з метою забезпечення об’єктивності та неупередженості судового провадження, у разі заявлення відводу більшості або всім суддям, які здійснюють судове провадження колегіально, його повинен вирішувати голова суду (судової палати - у суді вищої інстанції). Відповідно процесуальний порядок вирішення відводу, передбачений у ч. 1 ст. 81 КПК України 2012 р., є недоцільним, оскільки судді, яким висловлено недовіру не повинні приймати рішення щодо себе. Запропоновано у ч. 1 ст. 81 КПК України 2012 р. замінити слова «його розглядає цей же склад суду» на слова «його розглядає голова або виконуючий обов’язки голови суду».
8. З метою усунення прогалин правового регулювання та удосконалення положень КПК України 2012 року у частині регулювання інституту відводу, на підставі проведеного дисертаційного дослідження, аналізу теоретичної та практичної проблематики функціонування і реалізації механізму відводів, розроблена та пропонується низка наукового обґрунтованих пропозицій, доповнень і змін, а саме:
- розширити положення ч. 2 ст. 75 підставою особистої (індивідуальної) залежності та після слів «родичами між собою» доповнити словами «або зв’язані будь-якими іншими відносинами особистої залежності»;
- п. 3 ч. 1 ст. 75, п. 3 ч. 1 ст. 77 після слів «його близькі» доповнити словами «або інші родичі», розуміючи під «іншими родичами» - двоюрідних і троюрідних братів і сестер, а також племінників та племінниць, хрещених батьків і дітей, дядьків та тіток;
- ст. 75 доповнити частиною 3 наступного змісту «Суддя не може вирішувати кримінальне провадження та підлягає відводу, якщо рішення у судовій інстанції нижчого рівня було ухвалене близьким або іншим родичем чи членом сім’ї такого судді»;
- з метою наділення слідчого повноваження заявляти відвід прокурору та слідчому судді, якщо останні своїми діями, рішеннями і бездіяльністю перешкоджають ефективному здійсненню досудового розслідування, доповнити ч. 2 ст. 40 КПК України 2012 р. пунктом 8-1 «заявляти відвід прокурору, слідчому судді за умови, що вони своїми діями, рішеннями чи бездіяльністю перешкоджають ефективному здійсненню досудового розслідування»;
- з метою забезпечення права на оскарження ухвали суду про відвід чи ухвалу про відмову в задоволенні заяви про відвід, доповнити статтею 81-1 «Оскарження ухвали про вирішення заяви про відвід»:«Ухвала слідчого судді або суду щодо вирішення заяви про відвід стороною кримінального провадження може бути оскаржена разом із вироком»;
- ст. 137 доповнити частиною другою наступного змісту «У судовому виклику має бути зазначено склад суду, посаду та прізвище прокурора, секретаря судового засідання, експерта, перекладача, представників, захисників, а також наведено перелік підстав відводу та строк і порядок подання заяви про відвід»;
- у випадках ігнорування прокурором обов’язку заявити самовідвід, за наявності очевидних підстав для цього, наділити слідчого суддю та суд повноваженнями щодо усунення прокурора з провадження з власної ініціативи та доповнити ст. 77 частиною 3 наступного змісту: «Якщо не надійшло заяв про відвід або самовідвід прокурора, а в матеріалах кримінального провадження є докази про обставини, що виключають участь прокурора у кримінальному провадженні, слідчий суддя, суд повинні самостійно прийняти рішення про відвід прокурора»;
- для забезпечення обґрунтованості та оперативності вирішення питання про відвід слідчого та прокурора ст. 77 доповнити частиною 4 наступного змісту: «Заява про відвід (самовідвід) слідчого, прокурора подається або безпосередньо слідчому судді, який вирішить її по суті, або через самого слідчого чи прокурора, які зобов’язані її негайно передати разом із своїми письмовими поясненнями до слідчого судді для вирішення»;
- з метою додаткового захисту інтересів учасника кримінального провадження (довірителя) та уникнення випадків зловживанням захисником своїм становищем при колізії інтересів підзахисних, доповнити ст. 78 частиною 3 наступного змісту: «У разі виявлення конфлікту інтересів між підзахисними (двома і більше) заявити самовідвід у цьому кримінальному провадженні»;
- з метою розширення підстав для відводу законного представника доповнити ч. 2 ст. 78 пунктом 5 «У разі наявності особистого конфлікту або конфлікту інтересів з довірителем»;
- для недопущення затягування кримінального провадження зазначити у ч. 2 ст. 108 КПК України 2012 р.: «Журнал судового засідання повинен бути виготовлений не пізніше семи діб з дня закінчення судового розгляду. Журнал судового засідання ведеться секретарем судового засідання та підписується головуючим і секретарем судового засідання»;
- оскільки у КПК України 2012 р. не вирішується питання щодо подальшого кримінального провадження у випадку задоволення заяви про відвід секретаря судового засідання, ст. 83 доповнити ч. 5: «У разі задоволення відводу секретаря судового засідання суд зачитує усе запротокольоване у журналі судового засідання та після вислуховування думки усіх учасників кримінального провадження, у разі відсутності заперечень, продовжує судовий розгляд з новим залученим секретарем судового засідання. У разі наявності таких заперечень, судовий розгляд починається з початку»;
- доповнити ст. 79 частиною 3 наступного змісту: «Експерт, який буде виконувати повторну експертизу, не повинен бути близьким або іншим родичем чи свояком попереднього експерта, не повинен бути залежним від нього, повинна бути забезпечена неможливість психологічного впливу на експерта, який проводив дослідження, на нового експерта або на членів експертної комісії»;
- доповнити ст. 79 частиною 4 наступного змісту «Підставою відводу спеціаліста, перекладача, експерта і секретаря судового засідання є їх некомпетентність»;
- оскільки у Кодексі не встановлено правил про застосування примусових заходів при допуску понятих та не встановлено підстав, за яких поняті не можуть брати участь у кримінальному провадженні, пропонуємо доповнити статтею 79-1 «Підстави для відводу понятого»;
- зважаючи, що роль керівника органу досудового розслідування в діяльності слідчого є дуже суттєвою і він має абсолютне право забирати кримінальне провадження у одного слідчого та передавати його іншому, запропоновано передбачити можливість його відводу та у ч. 1 ст. 77 після слів «слідчий» доповнити словами «керівник органу досудового розслідування», а також ст. 83 доповнити частиною 4 наступного змісту: «У разі задоволення заяви про відвід керівника органу досудового розслідування, кримінальне провадження передається слідчому в інший орган досудового розслідування такого самого рівня чи орган вищий»;
- незважаючи на незначні функціональні обов’язки судового розпорядника, доцільно передбачити можливість його відводу на тих самих підставах, що і секретаря судового засідання, та доповнити ч. 1 ст. 79 після слів «секретар судового засідання» словами «судовий розпорядник», а ст. 83 доповнити частиною 6 наступного змісту: «У разі задоволення відводу судового розпорядника, мотивованою ухвалою суду призначається інший замість відведеного».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. 250 латинських юридичних термінів і фраз: Короткий коментований словник для студентів ВНЗ / [уклад.: В.Г. Гончаренко, С.В. Гончаренко]. – К.: Вид. центр Академії адвокатури України. – 2010. – 54 с.
2. European Convention on Human Rights: Council of Europe dated 4.XI.1950 [Електронний ресурс] / Council of Europe. – Rome. – Режим доступу: http://www.echr.coe.int/NR/rdonlyres/D5CC24A7-DC13-4318-B457-5C9014916D7A/0/Convention_ENG.pdf
3. Абдуллаев М.И. Теория государства и права: учебник для вісших учебніх заведений / М.И. Абдуллаев. – Москва: Финансовый контроль, 2004. – 410 с.
4. Абрамова В.М. Експертні помилки: сутність, генезис, шляхи подолання: автореферат на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук: спеціальність 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність» / В.М. Абрамова. – К., 2005. – 18 с.
5. Абшилава Г. Об обстоятельствах, искулючающих участие переводчика в производстве по уголовному делу / Г. Абшилава // Уголовное право. – 2004. – № 4. – с. 58-59.
6. Аверьянова Т.В. Криминалистика: учебник для вузов / Т.В. Аверьянова, Р.С. Белкин, Ю.Г. Корухов, Е.Р. Россинская; под ред. засл. деятеля науки РФ, проф. Р.С. Белкина. - 2-е изд., перераб. и доп. - Москва: Издательская группа «Норма», 2005. – 992 с.
7. Аверьянова Т.В. Судебная экспертиза. Курс общей теории / Т.В. Аверьянова. – Москва: Норма, 2006. – 477 с.
8. Алексеев В.Б. Протокол судебного заседания – В кн.: Настольная книга судьи / Под ред. А.Ф. Горкина, В.В. Куликова, Н.В. Радутной, И.Д. Перлова. – Москва, 1972. – 744 с.
9. Алексеев Н.С. Очерк развития науки советского уголовного процесса / Н.С. Алексеев, В.Г. Даев, Л.Д. Кокорев. – Воронеж: Изд-во Воронежского университета, 1980. – 251 с.
10. Алексеев С.С. Проблемы теории права: курс лекций в 2 т. – Том 1 / С.С. Алексеев. – Свердловск: Изд-во «Уральский рабочий», 1972. – 396 с.
11. Альперт С.А. Кримінально-процесуальні функції: поняття, система, суб’єкти / С.А. Альперт. – Харків, 1995. – 28 с.
12. Ампенов С.С. Некоторые аспекты проблем института отводов и самоотводов судей, присяжных заседателей / С.С. Ампенов, И. В. Вельш // Вестник Московского государственного областного университета. – 2009. – № 3. – с. 39-42.
13. Ампенов С.С. Обстоятельства, исключающие участие в уголовном судопроизводстве: автореферат диссертации на соискание ученой степени доктора юридических наук: специальность 12.00.09 «Уголовный процесс, криминалистика и судебная експертиза; оперативно-розыскная деятельность» / С.С. Ампенов. – Тюмень, 2011. – 24 с.
14. Анашкин Г.З. Объективность – главное в следственной и судебной работе / Г.З. Анашкин // Социалистическая законность. – 1960. – № 5. – с. 18-23.
15. Ануфрієва О.В. Відносини, що пов’язані з родинністю і шлюбом у кримінально-процесуальному інституті відводу [Електронний ресурс] / О.В. Ануфрієва // Право та управління. – 2012. – № 1. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/prtup/2012_1/anyvr.pdf.
16. Ануфрієва О.В. Інститут відводу з позицій загальних засад нового Кримінального процесуального кодексу України / О.В. Ануфрієва // Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. – 2013. – № 1. – С. 104-108.
17. Ануфрієва О.В. Інститут відводу судді у процесуальному праві України (порівняльний аспект) [Електронний ресурс] / О.В. Ануфрієва // Вісник Вищої Ради юстиції. – 2011. – № 4 (8). – С. 35-43. – Режим доступу: http://www.vru.gov.ua/content/article/visnik08_04.pdf.
18. Ануфрієва О.В. Інститут самовідводу судді у кримінально-процесуальному праві України / О.В. Ануфрієва // Вісник вищої ради юстиції. – 2012. – № 9. – С.63 – 72.
19. Ануфрієва О.В. Інститут самовідводу судді у кримінально-процесуальному праві України (психологічно-моральний аспект) [Електронний ресурс] / О.В. Ануфрієва // Вісник Вищої Ради юстиції. – 2012. – № 1 (9). – С. 63-72. – Режим доступу: http://www.vru.gov.ua/content/article/visnik09_05.pdf.
20. Ануфрієва О.В. Окремі питання відводу захисника за новим Кримінальним процесуальним кодексом України / О.В. Ануфрієва // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право. – 2012. – № 20. – С. 104-107.
21. Ануфрієва О.В. Окремі питання відводу слідчого судді, судді за новим Кримінальним процесуальним кодексом України / О.В. Ануфрієва // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право. Т. 4. – 2012. – № 19. – С. 118-120.
22. Ануфрієва О.В. Проблемні аспекти функціонування інституту відводу у кримінальному процесі України / О.В. Ануфрієва // Закон и жизнь; Кишинеу. – 2013. – № 2. – С. 53-56.
23. Ардашкин А. Проведение судебно-медицинского исследования не должно служить основанием для отвода эксперта / А. Ардашкин // Российская юстиция. – 2002. – № 2. – с. 54-55.
24. Багаутдинов Ф.Н. Актуальные проблемы отвода судьи в современных условиях / Ф.Н. Багаутдинов // Журнал российского права. – 2009. – № 5. – с. 93-99.
25. Бангалорські принципи поведінки суддів: Резолюція Економічної та Соціальної Ради ООН №2006/23 від 27 липня 2006 року [Електронний ресурс] // – Режим доступу: http://crimecor.rada.gov.ua/komzloch/control/uk/publish/article;jsessionid=ADD49945492AB4622122873FCCB7BD8D?art_id=48076&cat_id=46352.
26. Бараннік Р.В. Право особи на свободу від самовикриття, викриття членів її сім’ї чи близьких родичів у кримінальному процесі України: Монографія. / Р.В. Бараннік, В.П. Шибіко. – К.: КНТ, 2008. – 212 с.
27. Баранова М.А. Свидетель в системе уголовно-процессуальных отношений: автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата юридических наук: специальность 12.00.09 «Уголовный процесс, криминалистика; оперативно-розыскная деятельность» / М.А. Баранова. – Саратов, 2005. – 24 с.
28. Бартошек М. Римское право (понятия, термины, определения) / М. Бартошек. – Москва: Юридическая литература, 1989 – 448 с.
29. Барщевский М.Ю. Адвокатская этика / М.Ю. Барщевский. – Москва: Пробразование, 2000. – 312 с.
30. Белкин Р. С. Курс криминалистики : Частные криминалистические теории : в 3-х томах. Том. 2. / Р. С. Белкин. – Москва: Юристь, 1997. – 464 с.
31. Бережнов А.Г. Теоретические проблемы правопонимания и формирования содержания права / А.Г. Бережнов // Проблемы теории государства и права:учебное пособие / Под. ред. М.Н. Марченко – Москва: Юристь – 2001. – 656 с.
32. Берман Г. Право і революція: формування західної традиції права / Г. Берман. – К. : IRIS, 2001. – 651 с.
33. Берова Д.М. Уголовно-процессуальные функции: Монография. / Под общей ред. В.П.Сальникова. – СПб: Фонд «Университет», 2009. – 275 с.
34. Біркович О.І. Судова система української держави (Гетьманщини) 1648-1657 р.: автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук: спеціальність 12.00.01 – «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень» / О. І. Біркович. – К., 2004. – 19 с.
35. Богославська М. О. Допит експерта слідчим і в суді / М. О. Богославська, М. І. Клименко // Криміналістичний вісник. – 2010. – № 1. – С. 29–34.
36. Божьев В. П. Обстоятельства, препятствующие участию защитника в уголовном деле / В. П. Божьев // Советская юстиция. – 1981. – № 3. – С. 30.
37. Божьев В.П. Уголовно-процессуальные правоотношения / В.П. Божьев. – Москва: Юридическая литература, 1975. – 176 с.
38. Божьев В.П. Уголовно-процессуальные правоотношения: автореферат диссертации на соискание ученой степени доктора юридических наук: специальность 12.00.09 «Уголовный процесс, криминалистика; оперативно-розыскная деятельность» / В.П. Божьев; Академия МВД РФ. – Москва, 1994. – 40 с.
39. Бозров В. Об участии переводчика в суде /В. Бозров, В.Кобяков // Советская юстиция. – 1993. – № 8. – С. 14.
40. Большая энциклопедия: Словарь общедоступных сведений по всем отраслям знания. В 20-ти томах. Том 14. / Под ред. С. Н. Южакова. В 20-ти томах. - СПб.: Изд-во т-ва «Просвещение», 1904 – VIII + 794 с.
41. Большой юридический словарь / [под. ред. А. Я. Сухарева, В. Д. Зорькина, В. Е. Крутских]. – Москва: ИНФРА-М, 1998. – 790 с.
42. Бондаренко О. О. Процесуальний статус обізнаних осіб та їх правовідносини з дізнавачем і слідчим у кримінальному судочинстві України : автореферат на здобуття наукового ступеня кандидат юридичних наук: спеціальність: 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність» / О. О. Бондаренко. – Х., 2004. – 20 с.
43. Булейко О. Л. Участь понятих у кримінальному процесі : [монографія] / Булейко О. Л. – К. : КНТ, 2010. – 168 с.
44. Бурий А. Моніторинг впровадження і застосування європейських норм про право на справедливий суд в Україні. Рапорт з моніторингу. [Електронний ресурс] / А.Бурий, О.Тимчій, М.Васюта // Громадський фонд прав людини «Право і демокраія», 2006. – Режим доступу: http://www.fond.lviv.ua//wp-content/biblioteka/monitorung1.pdf.
45. Васильєва-Шаламова Ж. В. Судова експертиза в цивільному процесі : автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидат юридичних наук: спеціальність 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / Ж. В. Васильєва-Шаламова. – К., 2009. – 19 с.
46. Великий тлумачний словник української мови / [уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел]. – К. : Ірпінь ВТФ «Перун», 2003. – 1440 с.
47. Вильдхабер Л. Европейская конвенция о правах человека и беспристрастность судей [Електронний ресурс] / Л. Вильдхабер. – Режим доступу: http://www.concourt.am/hr/ccl/vestnik/2.12-2001/wildhaber_rus.htm.
48. Вороновський Л. І. Проблеми суперечностей в законодавстві України щодо відсторонення захисника від участі в кримінальному судочинстві України / Л. І. Вороновський // Держава та регіони. Серія: Право. – 2003. – № 2. – С. 68–73.
49. Восканян М.Ж. Порядок разрешения самоотвода и отвода суда в гражданском и в арбитражных процессах / М.Ж. Восканян // Правосудие. – 2008. – № 1. – 46-52.
50. Гаврилюк Л. В. Відповідальність слідчого: кримінально-процесуальні засади : автореферат на здобуття наукового ступеня кандидат юридичних наук: спеціальність: 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність» / Л. В. Гаврилюк. – К., 2009. – 18 с.
51. Галаган И.А. Административная ответственность в СССР (государственное и материальное исследование) / И.А. Галаган; науч. ред. Основин В.С. – Воронеж: Издательство Воронежского университета, 1970 – 252 с.
52. Гловацький І. Ю. Адвокатура зарубіжних країн (Англія. Німеччина. Франція): [навчально-практичний посібник] / І. Ю. Гловацький. – К.: Атіка, 2007. – 588 с.
53. Головинская Е. П. Процессуально-правовые основы деятельности переводчика по обеспечению принципа языка уголовного судопроизводства : автореферат дисертации на соискание научной степени доктора юридических наук : специальность 12.00.09 «Уголовный процесс, криминалистика, судебная экспертиза; оперативно-розыскная деятельность» / Е. П. Головинская. – Воронеж, 2006. – 23 с.
54. Головненков П. Уголовно-процессуальный кодекс Федеративной Республики Германия – Strafprozessordnung (StPO) – Научно-практический комментарий и перевод текста закона / П.Головненков, Спица Н. – Potsdam: docupoint GmbH Magdeburg, 2012. – 405 c.
55. Гончаренко В. Деякі питання усунення учасника процесу [Електронний ресурс] / В. Гончаренко, С. Гончаренко // Часопис Академії адвокатури України – 2010. - №8. Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/Chaau/2010-3/10gvguup.pdf.
56. Гончаренко В.Г. Принцип науковості як методологія юридичного нормотворення / В.Г. Гончаренко // Вісник Академії адвокатури України. – К.: ВЦ ААУ, 2007. – № 3 (10). – С. 32-44.
57. Городовенко В. В. Проблеми незалежності судової влади : автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидат юридичних наук: спеціальність 12.00.10 «Судоустрій; прокуратура та адвокатура» / В. В. Городовенко. – Х., 2006 – 20 с.
58. Городовенко В.В. Міжнародні стандарти незалежності суддів [Електронний ресурс] / В.В. Городовенко – Режим доступу: http://www.asu.od.ua/ua/publications/mkons/msns/.
59. Горский Г.Ф. Судебная этика. Некоторые проблемы нравственных начал советского уголовного процесса / Г.Ф. Горский, Л.Д. Кокорев, П.С. Элькинд. – Воронеж: Изд-во ВГУ, 1973. – 272 с.
60. Горский М. Криминалистические средства установления обстоятельств, исключающих участие в уголовном судопроизводстве / М.Горский // Вестник Воронежского государственного университета. Серия «Право». – 2010. - №.2. – С.292 – 302.
61. Горский М.В. К вопросу об отводе защитника, представителя потерпевшего, гражданского истца, гражданского ответчика в уголовном судопроизводстве / М.В. Горский // Воронежские криминалистические чтения. – Воронеж, 2009. – № 11. – с. 151-165.
62. Горский М.В. Механизм правового регулирования отводов участников уголовного судопроизводства (процессуальное и криминалистическое исследование): автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидат юридических наук: специальность 12.00.09 «Уголовный процесс, криминалистика; оперативно-розыскная деятельность» / М.В. Горский. – Воронеж, 2009. – 24 с.
63. Горский М.В. Некомпетентность как основание для отвода эксперта в уголовном судопроизводстве. / М.В. Горский // Материалы 2-й Международной научно-практической конференции «Теория и практика судебной экспертизы в современных условиях», (Москва, 24-25 июня 2009 г.). – Москва, 2009. – с. 97-100.
64. Горский М.В. О некоторых проблемах реализации норм института отводов профессиональных участников уголовного судопроизводства России / М.В. Горский // Процесуальні, тактичні та психологічні проблеми, тенденції і перспективи вдосконалення досудового слідства: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (30 травня 2008 р.). – Одеса, 2008. – с. 203-206.
65. Горский М.В. О необходимости совершенствования института отводов в уголовном судопроизводстве / М.В. Горский // Воронежские криминалистические чтения. – Воронеж, 2007. – № 8. – с. 115-128.
66. Горский М.В. Обязательства, исключающие участие судьи в уголовном судопроизводстве: к вопросу о разработке правового механизма их установления / М.В. Горский // Российская академия юридических наук. Научные труды. Том 3. – Москва, 2009. – № 9. – с. 849-855.
67. Горский М.В. Особенности обстоятельств, исключающих участие судей в уголовном судопроизводстве (по законодательству России и Украины) // Государство и право в условиях глобализации: реалии и перспективы: сб. науч. трудов. Материалы II Международной научно-практической конференции (16-17 апреля 2010 г.). – Симферополь, 2010. – с. 379-380.
68. Горский М.В. Правовой механизм установления некомпетентности эксперта и специалиста в уголовном судопроизводстве / М.В. Горский // Вестник Воронежского гос. ун-та. Серия «Право». – Воронеж, 2008. – № 2 (5). – с. 296-305.
69. Горский М.В. Проблемы предыдущего участия судьи в досудебном и судебном производстве по уголовному делу как основания для его отвода / М.В. Горский // Вестник Воронежского гос. ун-та. Серия «Право». – Воронеж, 2009. – № 1 (6). – с. 349-356.
70. Горский М.В. Роль правового института отвода следователя и дознавателя в становлении демократического государства / М.В. Горский // Роль та місце ОВС у розбудові демократичної правової держави: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (Одеса, 10 квітня 2009 р.) / Одеський державний університет внутрішніх справ. – Одеса, 2009. – с. 276-277.
71. Горский М.В. Свидетель как иной участник уголовного судопроизводства: о проблеме возможности отвода свидетеля / М.В. Горский // Уголовное право и криминология: современное состояние и перспективы развития: сб. науч. трудов. – Воронеж, 2007. – № 3. – с. 91-98.
72. Горский М.В. Факторы, обеспечивающие объективность судьи (анализ отдельных положений Федеральной целевой программы «Развитие судебной системы России на 2007-2011 годы) / М.В. Горский // Воронежские криминалистические чтения. – Воронеж, 2008. – № 9. – с. 109-118.
73. Григулевич И. Р. Инквизиция / И. Р. Григулевич. – Москва : Политиздат, 1985. – 448 с.
74. Гринюк В. О. Принцип незалежності суддів і підкорення їх тільки закону в кримінальному процесі України: дисиртація на здобуття наукового ступеня кандидат юридичних наук: спеціальність 12.00.09 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність» / В.О. Гринюк. – К., 2004. – 228 с.
75. Громов Н. Процессуальное положение защитника обвиняемого на стадии предварительного расследования преступлений / Н. Громов, Л. Макаров // Уголовное право. – 2001. – № 1. – С. 50-53.
76. Грошевий Ю. М. Докази і доказування у кримінальному процесі. Науково-практичний посібник – 2-е вид., стереотипне. / Ю.М. Грошевий, С.М. Стахівський - К.: КНТ, Видавець Фурса С. Я., 2007. - 272 с.
77. Грошевий Ю.М. Професійна правосвідомість судді та правоздатність рішень суду: кримінально-процесуальний аспект / Ю.М. Грошевий // Университетські наукові записки. – 2005. – № 4 (16). – С. 248-255.
78. Грошевой Ю.М. Проблеми нормативного регулювання діяльності органів попереднього розслідування у новому КПК України / Ю.М. Грошевий // Вісник Академії правових наук. – 1994. – № 2. – с. 138-147.
79. Грошевой Ю.М. Проблемы формирования убеждения судьи в советском уголовном судопроизводстве: диссертация на соискание ученой степени доктор юридических наук: специальность 12.00.09 «Уголовный процесс, криминалистика; оперативно-розыскная деятельность» / Ю.М. Грошевой. – Х., 1975. – 403 с.
80. Гуценко К.Ф. Уголовный процесс западных государств / К.Ф. Гуценко, Л.В. Головко, Б.А. Филимонов; под ред. Г.Ф. Гуценко; МГУ им. М.В. Ломоносова. Юридический факультет. – Москва: Зерцало-М, 2001. – 470 с.
81. Дедов Д.И. Конфликт интересов / Д.И. Дедов. – Москва: Волтерс Клувер, 2004. – 273 с.
82. Дежнев А.С. Возможен ли отвод в стадии возбуждения уголовного дела / А.С. Дежнев // Законность. – 2006. – № 1. – с. 43-49.
83. Дежнев А.С. Отношения родства, супружества и свойства в уголовном процессе : автореферат диссертации на соискание ученой степени доктора юридических наук: специальность 12.00.09 «Уголовный процесс, криминалистика; оперативно-розыскная деятельность» / А.С. Дежнев. – Омск, 2002. – 25 с.
84. Дежнев А.С. Отношения свойства в уголовно-процессуальном институте отводов / А.С. Дежнев // Уголовный процесс. – 2005. – № 2. – с. 81-83.
85. Дементьева В.В. Магистратура диктатора в ранней Римской республике (V-III вв. до н.э.) / В.В. Дементьева. – Ярославль: Издательство ЯрГУ, 1996. – 130 с.
86. Денісова Г.В. Суб’єкти заявлення відводу у кримінальному процесі України / Г.В. Денісова // Судова апеляція. – 2011. – № 4 (25). – с. 67-72.
87. Деркач В. В. Реформування інституту понятих в кримінальному процесі [Електронний ресурс] / В. В. Деркач. – Режим доступу до тексту : http://www.attorneys.od.ua/datas/users/2-advokatskaya%20praktika_04-10.pdf.
88. Дмитриев Ф. История судебных инстанций и гражданского аппеляционного производства от Судебника до Учреждения о губерниях / Ф. Дмитриев. – Москва: Университетская типография, 1859. – 211 с.
89. Дубков Е. Отвод защитника в советском уголовном процессе / Е. Дубков // Советская юстиция. – 1957. – № 7. – С. 44–48.
90. Европейский суд по правам человека : [избранные решения] : в 2 т. / [под ред. В. А. Туманова]. – Москва: Норма, 2000. – . – Т.1. – 2000. – 856 с.
91. Еликбаева Л.Н. Отношения родства, супружества и свойства в институте отводов / Л.Н. Еликбаева // Вестник Карагандинского юридического института Министерства внутренних дел Республики Казахстан. – 2004. – № 2 (10). – с. 94-97.
92. Ермоленко А.С. Присяжные заседатели как участники уголовного судопроизводства: о проблеме отвода присяжных заседателей от участия в рассмотрении уголовного дела / А.С. Ермоленко // Проблемы совершенствования законодательства на современном этапе: материалы международной конференции курсантов, слушателей и студентов, 21 апреля 2011 г. – Белгород: БелЮИ МВД России, 2011. – С. 105-108.
93. Європейська хартія про закон «Про статус суддів»: від 10.07.1998 року [Електронний ресурс] // – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_236.
94. Єдиний державний реєстр судових рішень [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/.
95. Єдиний реєстр адвокатів України [Електронний ресурс] // – Режим доступу: http://vkka.gov.ua/.
96. Загальна (Універсальна) хартія судді: Міжнародний документ від 17.11.1999 р. [Електронний ресурс] // Головна Рада Міжнародної Асоціації Суддів. – Тайпеї, 1999. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_j63
97. Загальна декларація прав людини: Декларація ООН від 10 грудня 1948 року / Голос України. – 2008. - №236 від 10.12.2008.
98. Загальнодержавна програма адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу. затв. Законом України від 18 березня 2004 року // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – №29. – Ст.367.
99. Задерако В.Г. Институт отводов в советском уголовном процессе: автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидат юридических наук: специальность 12.00.09 «Уголовный процесс, криминалистика; оперативно-розыскная деятельность» / В.Г. Задерако. – Ростов-на-Дону, 1977.– 17 с.
100. Задерако В.Г. Институт отводов в советском уголовном процессе: диссертация на соискание ученой степени кандидат юридических наук: специальность 12.00.09 «Уголовный процесс, криминалистика; оперативно-розыскная деятельность» / В.Г. Задерако. – Ростов-на-Дону, 1977.– 170 с.
101. Зайчук О.В. Теорія держави і права: Академічний курс: Підручник / О.В. Зайчук, Н.М. Оніщенко. - К.: Юрінком Інтер, 2006. – 688 с.
102. Заруба В. М. Історія держави і права України: навчальний посібник / В. М. Заруба. – К.: Істина, 2006. – 416 с.
103. Защитник в уголовном процессе / Саркисянц Г.П.; Отв. ред.: Уразаев Ш.З. - Ташкент: Узбекистан, 1971. - 249 c.
104. История государства и права России. / Под. ред. Ю.П. Титова. – Москва: Проспект, 1999. – 345 с.
105. Ишмухаметов Я. М. «Язык судопроизводства» как принцип российского уголовного судопроизводства: автореферат диссертации на соискание научной степени кандидат юридических наук: специальность 12.00.09 «Уголовный процесс; криминалистика и судебная экспертиза; оперативно-розыскная деятельность» / Я. М. Ишмухаметов. – Челябинск, 2006. – 27 с.
106. Іваницький С. О. Формування складу народних засідателів у судочинстві України: автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук: спеціальність 12.00.10 «Судоустрій; прокуратура та адвокатура» / С. О. Іваницький. – Х., 2006. – 18 с.
107. Історія держави і права України : підручник в 2-х томах. Том.1 / [В. Д. Гончаренко, А. Й. Рогожин, О. Д. Святоцький та ін.]; за ред. В. Я. Тація, А. Й. Рогожина. – К. : Видавничий Дім «Ін Юре», 2000. – 646 с.
108. Калинкина Л.Д. Заявление и разрешение повторных отводов суду (судье) на стадии судебного разбирательства / Л.Д. Калинкина // Адвокат. – 2009. – № 10. – с. 19-23.
109. Капліна О.В. Правозастосовне тлумачення норм кримінально-процесуального права: Монографія./ О.В. Капліна – Харків: Право, 2008. – 296 с.
110. Кащенко О. В. Психологічні детермінанти професійної самооцінки суддів: автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук: спеціальність 19.00.03 «Інженерна психологія, психологія праці» / О. В. Кащенко. – Х., 2008. – 19 с.
111. Керимов С. Г. Представництво за законом в цивільному праві України : автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидат юридичних наук: спеціальність 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / С. Г. Керимов. – К., 2006. – 19 с.
112. Кипнис Н.М. Допустимость доказательств в уголовном судопроизводстве / Н.М. Кипнис. – Москва: Юристъ, 1995. – 128 с.
113. Кирилюк Л. В. Адвокат – представник потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача у кримінальному судочинстві України [Електронний ресурс] / Л. В. Кирилюк // Форум права. – 2009. – № 1. – Режим доступу до журналу : http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2009-1/09klvkcu.pdf.
114. Клименко Н.І. Судова експертологія: Курс лекцій: Навч. посіб. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / Н.І. Клименко – К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2007. – 528 с.
115. Кодекс професійної етики судді: З’їзд суддів. 24 жовтня 2002 року[Електронний ресурс] / Режим доступу: http://court.gov.ua/969076/67885465345/.
116. Кодекс професійної етики та поведінки працівників прокуратури, затверджений наказом Генерального прокурора України від 28.11.2012 р. № 123.
117. Кокорев Л.Д. Участники правосудия по уголовным делам / Л.Д. Кокорев. – Воронеж: Издательство Воронежского университета, 1971. – 158 с.
118. Кокорев Л.Д. Этика уголовного процесса: учеб. пособие / Л.Д. Кокорев, Д.П. Котов. – Воронеж: Изд-во ВГУ, 1993. – 221 с.
119. Коментар до Кримінально-процесуального кодексу України [Електронний ресурс] // – Режим доступу: http://www.urist24.com/article/read/stattya_18_nezalejnisty_syddiv_i_pidkorennya_ih_tilki_zakonovi.html.
120. Комментарии к УПК РФ ст. 61 УПК (Комментарий Королева Г.Н.) / Отв. ред. В.И. Радченко; науч. Ред. В.Т. Томин, М.П. Поляков. – М., 2004.
121. Комментарий к уголовно-процессуальному кодексу РСФСР. – М., 1981 – 536 с.
122. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод: Конвенція Ради Європи від 4 листопада 1950 року / Офіційний вісник України. – 1998. - №13 від 16.04.1998.
123. Кони А.Ф. Уголовный процесс: нравственные начала / А.Ф. Кони. – Москва: Современный гуманитарный институт, 2000. – 132 с.
124. Конституція України: Закон України №254к/96-ВР вiд 28.06.1996 // Відомості Верховної Ради України. –1996. – № 30. – ст. 141.
125. Концепція реформування кримінальної юстиції України: Указ Президента України від 08.04.2008 р. № 311/2008